ДВА МАЛЮКА З БІЛОРУСІ
І. ХАТИНЬ
22 березня 1943 року гітлерівські головорізи дощенту знищили село Хатинь – 149 жителів, дорослих і дітей, загнавши в хлів, спалили живцем. Лише одному, Й. Й. Камінському, чудом удалося врятуватися.
Змішалось чорне і червоне.
Тут жар пекельний не зачах.
Ударте, реквіємні дзвони,
Нехай у жилах кров холоне,
Хай гнів нутрується в очах!
Іду по плитах, як по лезах,
Йду по траві, як по ножах.
Тріпоче листя на березах
І осені встеляє шлях.
Мов перед дальнім летом гуси,
В печальний час осокорин
Загиблі села Білорусі
У гурт зібралися один…
Змішалось чорне і червоне,
Із тінню тут сплелася тінь.
А в сірім небі дужі дзвони
Розгойдує моя Хатинь.
Тут не почуєш хвірток скрипу,
Не завіта до брата брат.
Тут ходять люди-смолоскипи
На згарищах колишніх хат.
А за переліском, за Мінськом
Життя нові нитки пряде.
Сюди щодень живий Каменський
До себе спаленого йде.
На людях я чи наодинці –
Сльозу розпуки не зроню.
Ми всі, вищани і хатинці,
Повстали з попелу й вогню.
Не вбити нас! Не спопелити
Мою Хатиноньку, Хатинь!
Наш друг незламний буде жити
В серцях прийдешніх поколінь.
ІІ. КУРГАН
Закличний вітре опівнічний,
Неси, хмільний, мене, неси
За дикі пущі віковічні
Та за березові ліси.
В осінній день, в години ранні
Я в серце вкарбував слова,
Що пломеніють на Кургані,
На автостраді Мінськ – Москва.
Ні з книг, ні з пісні-колисанки
Нам не збагнути до кінця
Ні Білорусі-партизанки,
Ні Білорусі-співця.
Були і перемоги, й рани…
Я ще не раз сюди вернусь,
Бо з висоти цього Кургана
Ясніше видно Білорусь.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)