2
Душе моя, стань лісом, і водою,
І тихою вечірньою звіз дою,
І вітром, і сопілкою в гаю,
Й землею, на якій оце стою,
І чистим снігом, і квітучим маєм –
Усім прекрасним, що не помічаєм,
Бува, в щоденній суєті практичній,
Летячи, ніби іскри по дотичній
З наждачного точильного кружала.
Душе моя, чого тебе так мало?
Чого тебе не вистача на все,
Що завтрашній світанок принесе?
Душе моя, обачніше б мовчати,
Нехай там інші зводяться на чати,
А ти, а ти – мовчи собі, та диш,
І богатирськи спи, уволю їж
Та жебони тихенько, як джерельце,
Оберігай від стресів нерви й серце,
Бо в наші дні, в епоху НТР,
Від того не один уже помер…
Але ж тоді, чудна душе моя,
Навіщо ти,
Навіщо в світі я?
Душе моя,
Ти не умреш з безволля,
Допоки понад нами вітер з поля,
Допоки понад нами грім з небес,
Допоки нами руха інтерес
Не власного дрібненького спокою,
А інтерес всього людського рою,
В якому ти – нехай одна бджола,
А придивитись – сили немала.
Душе моя, молю тебе, борись,
Борись, борись,
Та тільки не барись.
(3 votes, average: 2,67 out of 5)