ПЕРЕД ОМРІЯНОЮ САМОСТІЙНОЮ УКРАЇНОЮ
Я все життя збирався
тільки жити.
О. Олесь
Я все, що міг, здається, все віддав –
Вогонь життя і молодість, і слово…
Скарб не згрібав, про рідних не подбав,
А все підносив зірку вечорову
Ночами смолоскипом із горба.
Слова в багаття підкидав, як дрова,
Шуміли наді мною крильця сови,
Щоб нажахати у душі раба.
Усе життя продовжувались лови
І не вщухала вперта боротьба.
Я намагався все тобі віддать,
Собі взамін не беручи нічого,
Бо я поклявсь замученим дідам,
Братам, що йшли на смерть без остороги,
Пораненому батькові… В слідах
Їх крові ледве виривав я ноги.
І не одна виходила біда
До мене з перепоном на дорогу.
…Тепер здивуєш, не проймеш нікого,
Де не один підносить власний дах
Котеджика чи палацу стрімкого,
А ти виводиш праведну дорогу
По рідних, тих затоптаних слідах.
Я все, що міг, все віддавав тобі,
Весь пал душі без жалю, безоглядно.
Коли ж не раз в житті ставало складно,
Як зупинявся втомлений, в журбі…
То виявлялось – поблизу нікого,
Немов з хворобою лишався сам на сам,
Твої багатства і твоя краса,
Мов Каракуми, не дають нічого.
(Чи поки не занесена коса,
Лиш уповаймо з вірою на Бога?)
Опосідає розпач і тривога,
Мов обвалитись мають небеса…
Та кожен садівник, що садить сад,
Плодів чекає, радості від нього.
І наче хтось шепнув душі: затям,
Ще головного не віддав – життя.
(3 votes, average: 1,67 out of 5)