ДО ПАНІ ВАРВАРИ Л
Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.)
зберігається у Львівському історичному музеї
Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату.
Спалює мене поїдом жадання єдине:
їхати до тебе поїздом більш як дві години.
Далі мене знищує пожадання друге:
“З темниці музейної виплинь, королево!” –
горлав би на всю губу з любові і туги
серед міста, опівночі, в товаристві лева.
(Лев зі мною рикав би). І коли зненацька
ти виникла б на мій голос – ніби на портреті,
загриміла 6 мені в серці музика вар’яцька
і мене б охопило пожадання третє:
на коліна гупнути, як бугай на страті,
і благати, мов пастир, що записує в секту:
“Ходім пити повітря. Тут повно кастратів.
Я люблю твої руки, очі, корсетку,
сукню з ліфом, сорочку, кавтан, запаску,
а також панчохи і черевики.
Я люблю твого тіла великодню паску,
твої лікті і фалди – і все навіки!”
Я схилявся б низько, шептав би п’янко,
цілував би слід кроку твого, Варваро,
край мережива твого, дурна міщанко,
посмітюхо з Ринку, глуха почваро!
(2 votes, average: 3,50 out of 5)