Автор: АНДРУХОВИЧ ЮРІЙ

І Гей, дерев’яна церкво-царице, Гей, паніматко в хрестатій намітці; Що тобі світ – се гульбище нице, в небо ходімо – […]

Нехай уже не нам – солодкі ягоди й вода з ключа, шовкова і правічна, і дві легкі долоні, спраглі злагоди […]

Лети, мій балконе, в найвищі околи, порвавши чіпкі виноградні тенета, відчаль від стіни, завертись, мов планета, і линь, як літак, […]

…ми сад в якому виросли дерева уста в уста мов білий подих саду де слива ледь волога і рожева цвіте […]

Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила – відступи, бідо гірка й мороко: десь любов моя на Ринку заблудила, десь […]

Там верби золоті й дзеркальні ріки, де стигнуть колихливі тіні риб, там у криницях зорі, мов горіхи, і скрипки перестудженої […]

Як ми ходимо обоє нетрями старою дому!.. Гобелени і гобої славлять пару невідому, ніби бачать нашу змову: кожен дотик – […]

Зійшовши до річки, ми воду торкнули руками. У липні так любимо тіло води, що втікає між пальців. Сто млинів було […]

У нього палка потреба, у нього жадання слізне: окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, […]

і ось ми зібралися всі разом ціла родина коли цвинтарні служаки відітнули непевний промінь за останнім з нас ми знову […]

у місті де вже забуто процес уживання апострофа і йодом багата ріка всихається гінко стали над урвищем валу 12 чорних […]

З циклу “Нотатки фенолога” Травень є травень. І ми неповторно живі, й наші сади мов ліси з непролазною тінню. Скільки […]

Ще трохи – і ти збожеволієш від щастя продиратися крізь оці кущі. “Суниця, – повторюєш, – малина, порічка, ожина, ліщина, […]

На останні гроші придбавши лайнер, я вбираю очима, писком і мозком вознесіння в небо стрімке, негайне. Піді мною, як кажуть […]

І Пропадаєш, вічна вулице, в безодні праархівні, мов папери старозжовклі, на пустирищі згориш, розбирають по цеглині продувні твої шпаківні, поперечні […]