“промінь, що відбувся від стіни…”

промінь, що відбувся від стіни.

ліс, що перерізаний навпромінь.

під червоний комин звірини

набуло відваги в цьому домі.

день місили теплий і масний,

стіни від порога городили,

і здавалось, що жили вони

в тому, що надточували жили.

та комусь одному за поріг

досить було вийти на світанку,

як зі стелі обривався сніг,

вітер бився лобом об фіранку,

глина замерзала на вустах

швидше, ніж встигала наростати.

порожнеча – радше пустота –

голосно просочувала з хати.

потім знову темні жорна жил

днинськи сонні стіни розсували,

і ставало більше тих, хто жив,

так немов життя було замало.

променем кривавила стіна.

ліс рубав дорогу вайлувато.

крізь червоний комин звірина

вилітала на ніч в небо спати

(2 votes, average: 5,00 out of 5)

ОСТАННІЙ ПРОМІНЬ НАДІЇ одного разу пропив я усе що мав залишився в мене останній промінь надії і я пожбурив його на прилавок шинкар […]...

І ВДАРИВ ПРОМІНЬ І вдарив промінь в темну ніч Над непробудними полями. Він освітив криваві плями В ту чорну, мов могила, ніч. Упав […]...

“Є стіни, стеля…” Є стіни, стеля. Вже заходь до хати. Нема підлоги – вигадать не зміг. А на стіні припала божа мати до […]...

“Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі…” Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі. Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір… Так це було спочатку: ніч і зойки […]...

“Де шлях у жовті врізується стіни..” Де шлях у жовті врізується стіни І урвище над закрутом стремить, Наш погляд неуважливий на мить Затримує жорсткий прошарок ріни. […]...

ЗОРЯ В небі місяць зіходить смутний, Поміж хмарами вид свій ховає, Його промінь червоний, сумний Поза хмарами світить-палає. Мов пожежа на […]...

“В небі місяць зіходить смутний” В небі місяць зіходить смутний, Поміж хмарами вид свій ховає, Його промінь червоний, сумний Поза хмарами світить-палає. Мов пожежа на […]...

“Прорізався промінь і даль розпечатав…” Прорізався промінь і даль розпечатав: кругліють на пагорбі сірі ягнята, і стежка невмітно повзе до воріт, де вічність спинилась, притишивши […]...

ЖОРНА Натуга на руках, Від втоми чорних, Здувала жили, Ніби мотузки. Каміння клацало зубами В жорнах, Жувало жовті зерна на друзки. […]...

У МАТЕРІ, ПРИЇХАВШИ З МІСТА Ні, не можу спати, Ніч – як океан. Білі стіни хати Світяться в туман. Вийду в сад, пройдуся: Роси, спориші. […]...

“Як тільки відбувся потоп…” Як тільки відбувся потоп, ми сиділи на його березі і пили тонізуючі напої. Ми побачили Ноя… Ми дивились телевізор життя, […]...

ТРОЄ Звичайна сільська родина, Таких на землі багато. Жили собі батько-мати І мали одного сина. Він ріс. А батьки старіли. Минали […]...

БІЛЯ СТІНИ КОМУНАРІВ Всі знають Пер-Лашез в Парижі. По нім, забувши блиск бульварів, Ідем шукаєм в бездоріжжі Стіну Паризьких Комунарів. Дорога є, діть […]...

ЖОРНА Удосвіта росами плачуть зорі. Удосвіта плачуть люди у горі. Мати не пестить, до себе не горне, А будить тихенько: “Ходімо […]...

“Горить собі червоний глід в ярах…” Горить собі червоний глід в ярах, По вибалках, по балках в павутинні. І сірим стовпчиком посвистує ховрах Попід сорочі гнізда […]...

ОГЛЯДАЮЧИСЬ На тій горі вітри збивають з ніг, сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата стоїть […]...

“Мій боже милий, знову лихо!..” Мій боже милий, знову лихо!.. Було так любо, було тихо; Ми заходились розкувать Своїм невольникам кайдани. Аж гульк!.. Ізнову потекла […]...

ПЕРШИЙ МІЙ ПОГЛЯД Мій перший погляд дитячий На заграву сонця впав, І промінь яскраво-гарячий Мої очі вперше скупав. Горіли вогні червоні В чоловічках […]...

“Без назви, але без гіркоти…” Що вдієш, просто часу не було своєчасно життя прожити. Спочатку довелося почекати, поки війна стане спомином. Потім – зробити свій […]...

ЗУПИНКА В КРЕМЕНЦІ Лесі. У місті, де ми побрались Те все було?.. Було. Ті ж обрії і гори, Забронзовіла осінь в тих лісах, […]...

“це місто – Господи – в траві по лікоть…” це місто – Господи – в траві по лікоть. на білих вершників замало ліку. тулитись крихтами на прю велику – […]...

“нічийний страх на кожне дерево…” нічийний страх на кожне дерево – трава доскочить до трави. і зівота перед куделею пушкъ замацує, як шви, – лише […]...

“днинськи ця настояна вода…” днинськи ця настояна вода нас оберігала од лукавого. час тікав, як риба із-під каменя, з кожним кроком душу коротав. я […]...

ВІТЕР знову був вітер тарабанив віконницями шибками видзеленькував як зубами вишарпував клоччя з-поміж зрубів висмоктував як упир дух із хати а […]...

6. ЕПІЛОГ Чотири стіни – не чотири кордони, котрі розмежовують “наше” й “моє”. Чотири стіни – не сімейні канони, не звичка, що […]...

“Я виросла у Київській Венеції…” Я виросла у Київській Венеції. Цвіли у нас під вікнами акації. А повінь прибувала по інерції і заливала всі комунікації. […]...

ПРАПОРЕЦЬ ВІТЧИЗНИ Червоний на машині прапорець, Мов полум’я, горить під вітру клекіт. О, скільки зогріває він сердець!.. Автобус наш – рухливий острівець […]...

“як довго ці дні переходять межу за межею…” як довго ці дні переходять межу за межею, і сліду не видно, і видива окрай душі. за літери глею хіба […]...

“Хати, прив’язані до хмар димами…” Хати, прив’язані до хмар димами, Пливуть кудись за хмарами хати. Пливуть хати з дорогами, садами, Пливуть, пливуть, кудись пливуть хати. […]...

ТАКИЙ ДЕНЬ Коньяк чи горілка, Голубка чи квітка увагу відвернуть, бува… Та знову немає автобуса з краю у рейсі… всі плани зрива. […]...

ВАСИЛЬ СТЕФАНИК. 1933 сказав би кому свою правду – на вітер чи так. вона непомітна, їй майже не вкриєш очима. солоні, як небо, […]...

“Не раз ми ходили в дорогу…” Не раз ми ходили в дорогу, Не раз ми вертались до хати І знову брели від порогу – Правдивої цілі […]...

ЗИМНІЙ РАНОК Я люблю веселий ранок Холоднючої зими, Як на двір, на стіни, ганок І на шлях за ворітьми Упаде із неба […]...

СПОЛОХИ Вечір. Сухо. А десь блискавиці. Як черінь, жнивне поле пашить. Полохливі далекі зірниці – Кінь червоний по полю біжить. А […]...

І знову дощ і знову знову знову і знову дощ і знову знову знову ми мовчимо і знову мовчимо і знову не наважимось немов глумливий дощ підслухає […]...

НАШЕ ЩАСТЯ В кімнаті все, як до війни: Канапа, квіти, мов на свято, Бюст Горького біля стіни, Й дочки ласкаве: – Тато, […]...

МОНОЛОГ СТАРОЇ ХАТИ Я відслужила на землі своє. Хоч промінь світла ще по стінах бризка, вже сволок, де була твоя колиска, прогнувся низько […]...

“Я радо йду у твій полон…” Я радо йду у твій полон, в зіниці звабливі і темні. Із човників твоїх долонь стікає сонця мед на мене. […]...

ПОЗИЧАТИ ВОГОНЬ Це сьогодні не всім відоме. Дивлюсь у кого димить комин. Не видно. Біжу аж на край села. Хатина мала. Ще […]...

ЗЕЛЕНА ЕЛЕГІЯ Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений […]...

Related posts: