КАРЦЕР - ГНАТЮК ІВАН

Як домовина – темна і страшна
Ця камера в два метри довжиною,-
Зроблю лиш крок – і вже переді мною
Стоїть стрімкою кручею стіна.

Ані стільця, ні нар – лише з вікна
Квадратик світла падає і грою
Тонесенького спектра, мов стрілою,
Могильну тьму і тишу протина.

Ця камера – страшніша домовини.
Як тяжко в ній, не чуючи провини,
Каратися, заціпивши уста!

Мовчу – як мертвий, скаржитися всує,-
Ніхто моєї скарги не почує:
У кого сила – в того й правота.

1954 – 1988

КАРЦЕР