Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Нехотячи найближчого образив…”

Нехотячи найближчого образив
Солоним словом із киплячої ропи…
Ловлю на думці я себе щоразу:
Когось недолюбив,
Чогось недоробив…

Іще я зернят в ниву не досіяв,
А то, дивись, не все й посіяне зросте…
До серця близько підступає Київ,
А там навічно поселився степ.

Байдужості!
Озлобо!
Неуваго!
Ти обійди мене,
Смертельно не порань.
Ти ж, доброто,
Хлюпни мені відваги
Та виведи з безволля і вагань.
(Почнемо з понеділка…
Ні! Вівторка…
Або нехай пізніш
Нехай уже колись…)

А я свою веселість не приборкав,
Коли мій друг печаллю оповивсь?!
А я тікав у розвеселу фразу,
Від друга гнав журу,
Як гусоньок на став…
Ловлю на думці я себе щоразу:
Когось недолюбив,
Чогось недоказав.

Минулі миті з безвісті б відкликав!
Мені сумління сумом совість батожить.
Оповиває жаль мене великий,
Що днів не можна заново прожить.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Нехотячи найближчого образив…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР