ЛЕГЕНДА ОДНІЄЇ САДИБИ
С. Лагерлеф
І
Скрипаль і крамар із метких селян
Купив маєток, озеро і рудні,
І білий дім в околиці безлюдній
На острові зарослім – Мункгюттан.
Минули роки. Предківський талан
Украй розвіяли суворі будні,
І фру Турботи подихи облудні
Діткнулись саду і густих альтан.
Тоді, щоб одвернуть руїну й поруб,
Нащадок взявся за крамарський короб,
Пішов, як дід, по селах і лісах.
Та як погамувати фру Турботу?
Хто божевільним вздрів родинний дах,
Чи є тому надія повороту?
10.02.1932
ІІ
Так! Бо не вік на водах темний лід,
А в домі кажани єдині гості:
Встає з могили в загадковій млості
Зоряноока молода Інгрід.
Подяка в серці залишає слід,
Мов полозки на крижанім помості…
О ви, чуття самовіддані й прості,
Як красите ви бідний людський рід!
Ви безум розірвали на лахміття.
Ліс перед вами схилить верховіття
І себелюбство згине, як туман.
Що горе? Втіхи тимчасова маска!
І процвіте спустілий Мюнкгюттан,
Мов ця далекарлійська тепла казка.
11.02.1932
(3 votes, average: 2,67 out of 5)