ТОРЕАДОРИ І ГЕРОЇ
I Елегія
Тореадори!
Камелії зарясніли над стрункістю смаглих тіл,
І Мадрід, отяжілий минулим, і Севілья
Зідхають за ними шелестячими кедрами.
… А в рудий пісок арени всякає кров,
І тур міцногрудий закотив голубіючі очі :
“Навіщо, людино?”
Тореадори!
Горять мандоліни, перляться оплески з рук рожевих :
… Несуть для тореадорів
Відрізані вуха і слинявий тура язик…
Тореадори! Ви посіли землю!
(Давніше інквізитори палили відьом;
Їм теж віддавали прилюдну шану,
І всіх дивувала їх міць).
Горе нам, винним завжди! Несемо
Ярмо Марка Проклятого жорнами
На зболілій душі, хижаки з насолоди.
Як нам прозріти, щоб не вити за гробом
Північним вітром під роздертим небом
І поламаними скелями? Хто зрозуміє
Лагідну мову святого з Ассізі 1,
Що павукові ладнав роздерте прядиво?
Хто з нас латає так звично сорочку
Бідній дитині чи душу чиюсь роздерту?
Наскільки нам легше лишити жало в серці друга,
Піднести камінь на брата,
Рвати бездумно латаш і викидати
Прив’ялий перед порогом хати!
– Ми вбиваємо радо і нечистими жменями
Беремо хліб з вівтаря.
Високо сягає наша рука
Зірвати золотокрилий Оріон,
Щоб заквітчати горде чоло.
І ловить вухо слова на блискавицях-китарах :
“Ви відцуралися ясних, простих речей;
Що може жити з вашого плоду, яблуні дикі?
Терпкий ваш овоч не наситить
Навіть звірів приблудних.
Вам, багатим у серці, я закрию
Навіки своє обличчя, і ваші руки
Завжди будуть шукати в пітьмі
Невідомого Бога”.
Але вам, святим Юріям, ми сплетемо
Дубові вінки на застиглі скроні,
Бо ви послалися зіллям
Весні кучерявій під п’яти,
Ви забули себе у Великій Музиці,
Ваші коні іржатимуть довго
В грядущих легендах, і на кoрах беріз
Імена ваші писані рунами;
Там, де Оріон розіп’яв свої крила,
Вам приготоване місце праворуч Бога.
Чиї чола впали під наші смереки,
Тіні тих упали на наші ікони;
Ви кращі за нас;
Ми підносимо наших дітей на руках,
Щоб їх золотило проміння вашої авреолі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)