УТОПЛЕНА
Дійові особи:
Утоплена
Левко
Русалка
Козаки
Сімнадцяте століття.
Вербовий місячний берег ріки Росі.
Ніч на Івана Купала.
У Т О П Л Е Н А
Доле, моє щастя невисоке,
Доле моя втоплена в сльозі,
Ластівочі пролітають роки,
Ластівочі роки на грозі.
Обмивають душу сині води,
Облітають душу сині сни,
І до серця серце тихо водить
Синій клич купальської весни.
З вечора вже дивиться світання –
Не мені їх світло золоте…
І цвіте в мені моє кохання,
Та не знаю я, кому цвіте.
Щастям не обнімана, не взната,
Я живу, несплакана, в журбі…
Владо моя, водо непочата,
Я – Любов-Утоплена в тобі…
Л Е В К О
Ти хто така мені – ти сон
Чи видиво тонке, як волос?
Ти хто – свобода чи полон,
Бо голос твій – любові голос.
Тебе я бачив десь – а де?
Чи в степовому мреві дальнім
Мені всміхалося печально
Твоє обличчя голубе?
Чи, може, у морських походах
На тлі руйновищ і заграв
Легкий любистковий твій подих
Ночами душу зігрівав?
У Т О П Л Е Н А
Я не сновида, не мара,
Не характерничка спесива…
Дивись: зрина і порина
Сумна лілея срібносива.
Лілеї лінії – в журбі,
Лілеї лінії – тривога.
Дивись на руку цій воді –
В її руці моя дорога.
То може бути, що то я
Тобі в твоїх степах-походах,
На вороних козацьких водах
Була тобі сама то я.
То, може, я тобі мовчала,
Коли ти шаблю діставав,
То, може, як тобі співала,
Коли її ти цілував.
Не знаю… але знаю певно:
Отут, де грає синє дно,
Неперебуто і недремно
Мені ти бачився давно.
З дороги, з вітру, із долини,
Із хмари, де зоря кує,
З солодкого плачу дитини
Мені ти був, мені ти є!
Р У С А Л К И
Синє плиння, синє плиння,
Синя плинь,
Своє світле безгоміння,
Своє біле лілеління
Не покинь,
Не покинь.
В цьому світі миготливім,
В цьому щасті мерехтливім
Будь сама,
Будь одна.
К О З А К И
Попід море-воду
Козаки з походу –
Славне товариство –
Ідемо.
Не ходити чом нам
Чаєчкою-човном
З нашим отаманом
Заодно.
В годи і в негоди
Натворили шкоди –
Дарданелли плачуть
І Босфор.
Визволяти брата, –
Доля в ньому клята, –
Та й додому
Через Чорномор.
Р У С А Л К И
Козаки ж ви, козаченьки,
Та із моря-водиченьки
На Івана на Купала
Будьте в нас.
Славний Левку-отамане,
Сумно з нами вам не стане.
На Івана на Купала.
Будьте в нас.
Та із моря із походу
Та на тиху свою воду,
Та на ясні зорі-вгорі
Будьте в нас.
Л Е В К О
Над незаміжньою рікою,
Де цвіт, і тиша, й деркачі,
Я заспівав тебе сльозою,
Твоєю власною вночі.
Я заспівав тебе на долю,
Де степ і кінь мій в полині,
Де шабля вибирає волю –
Ти тремко снилася мені.
Скраєчку будуть мої губи
Твої уста не цілувать,
Не цілувати, не голубить,
Лише скраєчечку мовчать…
У Т О П Л Е Н А
Сині очі бджоли,
Сад тихенько зацвів,
Сад тихенько зацвів і закліпав, –
Сині очі бджоли
Там, де груші жили,
Там, де груші жили в білих квітах.
А над степом, отам,
Сині очі зорі,
Сині очі зорі на дорогу,
На купальній порі
Сині очі зорі
Зорять з зору твого дорогого.
Капустонька росте,
Картопелька цвіте,
Гарбузенко завів собі вуса,
Собі хміль, як на те,
Колискову плете,
І сміється гніздо чорногуза.
Долилася вода,
Долилася дорога,
Долилася вода – ставом стала.
Сходить лагідний хліб
На вечерю й обід,
Сходить лагідний хліб на Купала…
Л Е В К О
І сині крила неба пролетіли,
І темні очі ніч свої веде.
Червоні маки ніччю поночіли –
Я не люблю, я не люблю тебе.
Не видивляюся, не тішусь, не радію,
Не плачу, не бентежусь, не журюсь,
Захолодію-позахолодію,
Піду-розтану і не повернусь.
В булану ніч, коли булані зорі,
Твій тиховійний усміх, – ніби сплю! –
Де ясени синіють яснокорі,
Твій пурпуровий порух не люблю.
Я повертаюсь, панно моя пінна,
Пригодонько утоплена моя,
Причаєна любове водоплинна,
До свого кола повертаюсь я.
В ці попелясті сутінки прив’ялі,
Де степу й волі лоскітний вогонь,
Зостанеться на березі печалі
Лиш срібна тінь від голосу твого…
У Т О П Л Е Н А
Живу сама я за собою,
І за водою плине день,
Спливає день,
Спливає день,
Спливає ніч, і за тобою
Не чути вже моїх пісень.
Я за тобою проспівала
І руки і роки свої,
Я проспівала все, що мала,
І на устах сплять солов’ї…
1970
(3 votes, average: 1,67 out of 5)