МОЄ ЦАРЮВАННЯ
Караюся змалку: чому я такий?
Навчитися б те говорити, що треба,
Заради домівки, де хлібець легкий,
Де падає манна з ласкавого неба.
Мій спокій беріг би червоний квиток,
До мене б горнулися діти й онуки.
І мав би на старість почесний куток –
Не табірні нари,
Не карцерні муки.
Та все ж, коли час мій земний промине,
Ви, друзі, підносячи келих недільний,
Ніколи не смійте жаліти мене –
Бо, може, лиш я
Був по-справжньому вільний.
Хай тіло за муром –
Та вільна душа
В глибинах зорі догостьовує радо;
Чи, може, на Хортиці серед коша
Статечно чекає козацької ради.
Мурашник для мене державою був –
Я бачив, як зводились там Парфенони.
Я в Слові свої володіння здобув –
У Всесвіті-Слові, де Божі закони.
Комфорти і статки не ваблять мене,
Не прагну за стіл з можновладцями сісти:
В земної людини життя лиш одне –
Як легко пропити його і проїсти!
Не марив я, ні, родовитим гербом
Монарха, який з неживими вустами
На троні себе почуває рабом –
Та я царював над світами.
27.ХІ.1979
(1 votes, average: 5,00 out of 5)