Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







КОЗАЦЬКУ ПІСНЮ СЛУХАЄ РОСІЯ

Дарма пишатись мій народ не звик,
та чую слово щире, не облесне:
“Какой чудесный, звонкий ваш язык!
А песни ваши… Ах, какие песни!”
Вогонь Уралу гріє кров мою,
палає у морози і негоду.
Я в голосі глибинки впізнаю
глибінь душі великого народу.
До Волги усміхається Дніпро,
братається тайга за подільським гаєм.
Широке наше коло: “Пой, Петро!”
І я співаю. І душа співає.
Ех, пісня! Не взяла її орда.
Відкрилась їй рівнина сніговійна.
І слухає Росія молода
козацьку пісню. Пісню України.
А в буйній пісні жито жнуть женці,
веде хоробре військо Сагайдачний.
З терновою хустинкою в руці
за козаченьком дівчинонька плаче.
Так солодко співається мені.
Співаю – і додому повертаю.
І не страшні усі сніги земні,
коли співаєш поруч із братами.
Понад усі скорботи вікові
струмує пісня на добро і згоду.
Лише у рідній пісні ми живі,
живі у слові братнього народу.
Не треба мідних дзвонів та музик –
я чую на дорогах перехресних:
“Какой чудесный, звонкий ваш язык!
А песни ваши… Ах, какие песни!”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


КОЗАЦЬКУ ПІСНЮ СЛУХАЄ РОСІЯ - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО