ЖОРНА
Камінь
і
камінь.
Перший і другий круглий.
Тільки перший
ледачий –
То камінь лежачий.
А другий камінь, –
як його важко крутить
руками.
Із мукою мука –
сутінково-чорна.
Хата, як від грому,
збуджено гула.
Кап і кап зернина
У камінне горло.
Кап і кап на камінь
з мокрого чола.
Наче перед Богом,
мама на колінах.
За пекучу ручку –
смик, смик.
Ллється гулко регіт
із грудей камінних
І мука дражливо
висува язик.
Ми ще патефоном називали
жорна.
Та яка та пісня
з каменя-душі?
Я під отой гуркіт,
Кам’яний, мажорний,
Заучав про Сталіна
З читанки вірші.
Простягаєш руку мамі
на підмогу –
А рукав об камінь човг, човг.
– Сину, – мама
просить, –
Вийди на дорогу,
До сільради чути…
Щоб ніхто не йшов…
Вже пройшли, промчали роки
за роками.
Я на тій дорозі.
Десь гуркоче трактор
в сивій далині.
І здалось, причулось:
то гуркоче камінь,
Дріботливо скаче
по сухім зерні.
Де ж той нині камінь –
Синій, твердотілий?
Може, хтось давно його
у сушу поклав.
Жорна відкрутились,
Вдаль відгуркотіли
Колесом історії села.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)