ГОЛОД 47-го РОКУ
На широкім тапчані було місця мало –
Мама хрестом лежала…
Жебрак – із сусіднього села сивий дід Хомко –
На порозі хрестився довго,
Наче із себе малював Бога…
Аж потім, замість “Допоможіть – чим ваша ласка”,
Скаже: – Діти, рятуйте маму. –
Із своєї торбини вийняв дві картоплини і порадив словом:
– Обкладіть маму листям бузиновим –
Бузина витягне вогонь із тіла. –
І ми послухали – горобцями на кущ бузини налетіли.
Ту кожну гілочку до тіла:
До рук, до ніг, до грудей матері
Прикладали діти.
Так померлому у труну кладуть квіти…
До мами тулились листочками діти…
У хаті купа зеленого листя лежала.
Листя важко дихало, стогнало…
– О Боже, – сусідка з порога, –
І страху, і сліз очі повні, –
Принесла окраєць хліба, мов горобчика у долоні…
Окраєць біля мами поклала, води нагріла.
Теплою водою мамі очі вмила.
Сусідка на пальцях по хаті ходила.
Вона і двері за собою тихо зачинить.
І мама покаже на хліб очима:
– Діти, розділіть між собою… –
І настала важка тиша, замішана із бідою.
Було в хаті сумно-тихо, було в хаті порожньо-голо…
Маленькі діти… Розпухла мати…
І в усі вікна дивився голод.
(3 votes, average: 2,33 out of 5)