БІЛА КОНЮШИНА
Невибаглива,
Стежила,
В лузі з травами дружила.
Не отак,
Як та – рожева:
Їй подай рожеве поле,
Хоч на нім
Ніхто й ніколи
І корови не пасе, –
Боронь боже по росі,
У селі це знають всі.
З того поля і бджола
Краплі меду не взяла.
А до того ж
Там ще й сторож…
Конюшино,
Квітка біла,
Як же ти отак зуміла,
Що ніхто тебе не сіяв
І під тебе не орав:
Самосівом жить осіла
Серед інших різних трав.
І живеш, як на долоні.
На розлогій оболоні
Корови пасуться,
Коні.
Топчуть
ратиці,
копита.
Тут і гуси,
Тут і діти,
Та ще вітер всього літа
Не дає спокійно жить.
Ти ж
В одвіт лиш
Тільки квітнеш,
Наче хтось заворожив…
Конюшино моя сива,
Звідки в тебе диво-сила?
А. вона мені на те
Ще сліпучіше цвіте.
Пасовисько аж біліло.
Дощ із хмар,
І тільки з білих…
Дощ ті хмари сполоскав –
І у трави
Рясно впали
Крупні краплі молока…
Їх зберуть віночком діти
Для улюбленця теляти –
І дивуйся, білий світе,
Пасовиська білим святом!..
І бджола собі клопоче,
Мов примірять квітку хоче…
А мо’, хоче побіліть…
Що пірне-
По груди влізе.
Придивлялась в краплю-лінзу,
Мов не мед вона шукала,
А шукала сіль землі.
І здалося мені нині:
Я стою в тій конюшині
Над рікою,
У долині,
Аж запахло…
Квітко біла!
Совість чиста!..
Ти не в спогаді,
Не в згадці –
У єстві усім.
Конюшино,
Ти – між пальців:
Так, ніби ось тільки-тільки
Пробіг
босим
по росі…
(2 votes, average: 4,00 out of 5)