Білгородський кисіль
Войовничі печеніги
Знов збираються в поход,
Знов ідуть і облягають
Український Білгород.
Налякалися міщани:
“Ну, настав нам, видко, край:
Хліб останній доїдаєм, –
Хоч лягай і умирай”.
Зажурились і підмоги
Вже не ждали нівідкіль,
Вже збиралися скоритись,
Аж іде старий Кисіль.
“Помагай Дажбог! Не плачте!
Дам пораду добру я…
Я – Кисіль! І я вам раджу
Наварити киселя.
Весь овес, усю пшеницю
Поваріть у казанах,
Скрізь розлийте по криницях,
Скрізь розставте у чанах”.
Так, як радив, і зробили.
Закипіли казани,
Скрізь по вулицях парують
Повні бочки і чани.
А уранці печенігів
Подивитися зовуть:
Як у нас всього багато,
Як у нас їдять і п’ють.
Здивувались печеніги:
“Ну й країна чарівна:
З киселем у них криниці,
Бочки меду і вина!”
“Досить! Годі облягати! –
Печеніги заревли. –
Міста голодом не візьмеш!” –
Так рішили і пішли.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Киселю й тепер немало,
Та настав вже інший час:
Вороги нас через його
Облягають раз у раз.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)