БАБИНЕ ЛІТО
Листок од клена одірвавсь,
Летить додолу – пада, пада…
Люблю осінній слухать вальс
Замріяного листопада!
Люблю осінній шум. Люблю,
Коли, похитуючи гілку,
Мов у колисці – люлі-лю, –
Гойдається тремтлива білка.
Гойдайся, білочко, ану ж!
Гай-гай! Лиш слід між деревами…
Сіяє день над головами,
Ну літо, й край. Але чому ж,
Чому їжак у теплі дні ці
Збирає лісові кислиці?
Чом гілку білочка трясе,
Горішки у дупло несе?
Калина стигне. Синя-синя
Задумалася далечінь.
Павук розставив павутиння, –
Там завжди смерть, де мла і тінь!
Не линь, метелику, туди –
В принадне плетиво біди.
Спини, метелику, свій лет,
Хіба тобі ще мало квітів?
На квітах – сонце, в квітах – мед…
Та ба! Він осінь вже помітив.
Мов лист пожовклий, білка скаче,
Нагонить згадку згаслих дум,
Стрибає білочка, неначе
Обтрушує осінній сум.
Гойдайся, білочко, стрибай!
Стрибнула, погойдалась трішки
І знову перебралась в гай
На зиму припасать горішки.
Поспіли яблука червоні…
І ми ті яблука берем,
Радієм, сміємось, живем,
Саджаєм в землю зерна повні.
Каштан упав, збудив мене,
Упав і розколовсь натроє.
Лушпиння – прах землі сирої,
Новий каштан життя зачне!
С. Срібне, 1940
(2 votes, average: 4,50 out of 5)