БІЛЛ
За тридев’ять земель і тридесять морів,
Де гори й океан, туман і кипариси,
Де щогли кораблів і брязкіт якорів,
Де музика, вогні й фонтани, як в Парижі, –
Там є маленький парк і в ньому є кафе,
Є столик у кутку, у затінку платана,
І є там Білл і я, в руках у Білла – Фет,
І в біло-голубім сидить із Біллом панна.
Я нині – їхній гість. Читає Білл мені
Улюблені рядки улюбленого Фета.
Над нами у вікні в тропічній таїні
Задумливо горить сумна зоря поета.
Я слухаю й мовчу. Білл налива вино.
Каліфорнійську ніч п’янять легкі пасати.
Я знаю: Білл – поет і пише він давно,
Хоч тисячу разів і зарікавсь писати.
Сумне його письмо про квіти і зірки,
Про мрію, і любов, і милий усміх панни, –
В країні, де мовчать давно уже бояни?
Але жага краси в душі його гірчить.
І пише вірші Білл, і Білл читає Фета.
“Хоч віршем, – каже Білл, – нелегко світ змінить,
А все-таки життя сіріше без поета”.
Білл підіймає тост за музику й вино,
Співає шансонье про кров, коня, подругу,
І я в його очах читаю тиху тугу.
…Од мене нині Білл за тридев’ять морів,
Я згадую не раз каліфорнійські ночі,
Та застують мені чарівність тих країв
Поетові сумні і повні туги очі.
(3 votes, average: 2,33 out of 5)