ВІЛЬШАНИЙ ЦАР
Хто їде під вітер нічною добою?
Синка на сідельці везе під полою,
Коня острогами раз по раз торкає,
Дитину до себе в тепло пригортає.
“Чого се ти, синку, очиці ховаєш?” –
“Вільшаний цар, тату, хіба не вбачаєш?
В короні вітластій, кудлатий, патлатий,
Сягає рукою, мов хоче піймати”.
“Коханий мій хлоню, ходімо зо мно,
Гулятимем гарно-прегарно з тобою,
Квітками в нас пишно лука процвітає,
Парчею матуся мене зодягає”.
“Хіба твоє вухо, татуню не чує,
Що цар той вільшаний зо мною жартує?” –
“Спокойся, дитино; нічого немає,
Се вітер у листі сухім завиває!”
“Вродливий мій хлоню! Ходімо зо мною,
Царівни гуляти там будуть з тобою, –
З тобою гуляти, вночі танцювати,
На вітті гойдати, коточка співати”.
“Хіба ти не бачив, татуню, вільхівен,
Танців і гойдання маленьких царівен?” –
“Я бачу, мій синку, в гаю на майдані
Колишуться вільхи в густому тумані”.
“Люблю тебе, хлоню, за личко принадне,
Не хочеш по волі, – неволя притягне!” –
“Татуню, татуню! Мене він хапає!
Вільшаний цар душу мою пориває!..”
Щомога став батько коня з ляку гнати,
Маленька дитина – стогнати-конати,
В домівці не радість його зустрічала,
Дитина мовчала, дитина сконала.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)