Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






XII Плач за садом

У ніч літургійну, соборну, причинну
Ввійду до собору і браму причиню.
Без гніву й печалі, й трагічного жесту, –
Радію відходу,
Відходу-пришестю.
Мій Боже верховний, рятуй над од мору,
Осанна, осанна соборному хору
А ти, моя мила, стрічаєш немило.
Свічок не потрібно…
Життя догоріло.
Тебе не украли, мене не украли…

Засвітяться вікна, як телеекрани.
І вдарять органно два зболені храми,
Розчиняться брами останньої драми,
І ніч пересвітять, і болісті спалять…

Вічная пам’ять!

Ми підем: у тернях душа, а не нозі –
Соборної ночі, соборної ночі.
А день не навіки, а ніч – не навіки…
Божественний сад
Починається з вікон.
І, просячи моці
Пресвітлому Богу,
Чотири самотні
Ідуть од порогу.
І поки не звикнемо
Бути навіки, –
Зачинені вікна.
Зачинені вікна!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)

XII Плач за садом - КРЕМІНЬ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ