ЯРЕ ВІНО
(Із циклу)
Подумайте, яка цивілізація тут
загинула, –
вона гуде під ногами,
воскрешаючи щем утрати,
але й гордість за наших прапращурів.
Хоча й не відтвориш карти
Арти древньої, легендарної Ратанії,
землі орачів,
але ж – двигтить під ногами, –
незрима, вона
то змієвими валами огризається
проти орд,
а то вулканами з магми мовної
проривається
од Дніпра по Бескиди…
І враз прогляне у зримих рисах:
обрисами міфічної обсерваторії –
химерами розставлених каменів,
схожими на Стоунхендж;
рунами – древнім письмом –
чергами та різами –
на череп’ї з древніх поховань
археологам та лінгвістам проступить;
у гаївці-веснянці якійсь
(ровесниці відомої “А ми просо сіяли”,
про яку Потебня, знаменитий* наш
мовознавець,
сто років тому написав чудову розвідку,
датувавши цю пам’ятку І тис. до н. е.)
пролунає зухвало.
Цивілізація – добро та людяність.
Ген аж – Троя, траки, трипільці…
Орфею, грай на сопілці!
__________
Трунком ярим – аж по вінця:
яре жниво,
яра крівця,
ярих дум гірклива рута,
ярі пекло і спокута…
Із-під грунту,
з яру,
з тіні –
чи то зел, чи слів яріння…
Ще й згори сто жерл розкрило –
рине щедро – од Ярила.
Ярове! Зелене! Юне!
В’яже руно,
пестить вруна.
Там воно, де Ятрань в’ється…
Де Яремче… Ямпіль мріє…
Переяславу сміється.
І яріє! І ятріє…
Переярком – в дикі сурми.
По троян-траві – боянам…
Яриною – в ясен сум мій,
у стожари ран, в катрани…
Це ж той спадок – яр-година.
Яре віно – Україна…
Росне. Ясне. Яворове…
Будь же щасне!
Будь здорове!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)