У ПОВІНЬ
Ліні
…Ми пізно вибрались додому –
В Бурштин – з сусіднього села.
На небі темному, німому
Зоря подекуди цвіла.
Немов погаслі смолоскипи,
Химерно зводились здаля
На березі Гнилої Липи
Дуби, убогі на гілля.
Вилась стежина ледь помітна,
Світився вогник де-не-де.
Та що там ніч, як поруч рідна,
Кохана дівчина іде!
Як кожний з нас довір’я повен,
І серцю серце стука в лад.
Як незабаром дужа повінь
В пониззя спуститься з Карпат!..
Замріялись. А в цю хвилину
Ріка, заливши береги,
Зненацька кинулась в долину
І розлилася навкруги.
Оповивав туман волого,
Вставав, як пара з молока,
І не лишалось ні одного
На небосхилі маяка.
Пропала стежка під ногами,
Вузького насипу гряда,
А перед нами і за нами,
Куди не ступимо – вода.
І тільки таємничі звуки,
Тривожні сплески на воді…
Та ми, побравшися за руки,
Не розгубилися тоді.
Уперто ми шукали броду –
І відшукали в добрий час,
І перейшли підступну воду,
Що хижо кралася до нас.
І ніч ота, оте блукання
Опісля видались мені
Початком справжнього єднання
Для нас обох на довгі дні.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)