КОМСОМОЛЬСКИЙ КВИТОК - КАРПЕНКО МИКОЛА

Комсомольський квиток мій лежить
на столі
Андрій Малишко

І
Комсомольский квиток мій лежить на столі.
Як на гроші лічить – в ньому внески малі.
Юнаком я тоді воював на війні,
І вручали його після бою мені.
А в солдата відомо, яка зарплатня, –
Хоч, було, вихідних ми не знали ні дня,
Тиждень, місяць чи й більш – доки полк наступа
Або з ніг не зіб’є тебе куля сліпа.
Бо як рана легка, ми казали: “Пусте!
До весілля, мовляв, заживе, заросте.
Буду жив – не помру – то й біду пронесе,
А в санбат покладуть – відісплюся за все”.

ІІ
Комсомольський квиток я зберіг із війни.
Як гортаю його, – грім гримить з далини,
І приходять до мене хлоп’ята живі –
Ті, що впали колись на зеленій траві,
На розгрузлій ріллі чи на білім снігу…
Перед ними я вічно в несплатнім боргу.
І на правий їх суд я покірно встаю:
Чим сплачу заборгованість давню свою?
Щирим словом хіба, незрадливим рядком,
Що на облік його взяв міськком і райком
Не в пасив, а в актив – на посаду бійця,
Бо гарячим боям ще не видно кінця.
Бо зійшлись два світи у жорстокій борні –
І не маю я права на мислі дрібні,
Я думки переплавлюю в крицю дзвінку
І шикую слова, мов набої, в рядку,
Щоб єдналися так із рядочком рядок,
Як з партійним квитком – комсомольський квиток!

КОМСОМОЛЬСКИЙ КВИТОК