“Любов – це грiх!” Менi вiд того сумно
“Любов – це грiх!” Менi вiд того сумно.
Я знаю, звiдки це до нас прийшло.
Коли Господь про заповiдi думав,
Щодо перелюбу i гадки не було.
Ще пам’ятались полiгамнi сiм’ї,
В яких жили не парами, разом
Чоловiки, дружини, дiти спiльнi.
Такi стосунки мали свiй резон.
Щоб вижити, всi дружно працювали,
Жiнок сiм’ї любили без табу.
Щасливе людство ревнощiв не знало,
Та цей матрiархат недовго був.
Прийшли часи – запанувала
Жаднiсть.
Коли з’явилися багатiї,
Тодi ж з’явились сiм’ї моногамнi:
Щоби моє лишилося моїм!
Дружина, чоловiк i дiти – власнiсть!
Крок влiво, вправо – злочин i ганьба!
А слiз! А скарг! Жiнки – такi нещаснi!
Все Господу: перелюб – то бiда!
Жiночi сльози так змогли дiстати!
Щоб заспокоїти хоч якось їх,
Прийшлося сьому заповiдь писати:
Когось любити крiм дружини – грiх!
Нехай вас не лякають парадокси!
Бог є Любов – до всього i до всiх.
Усякi ж пересуди, перекоси,
Нещирiсть, сум i туга – то є грiх!
(2 votes, average: 5,00 out of 5)