Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“За тридев’ять небес…”

За тридев’ять небес,

де нема ні плачу, ані сміху,

де у райських садах

не вмовкають джмелі й солов’ї,

де вощиновий берег

спливає медами справіку

у нектарні бездонні озера

й дзвінкі ручаї,-

звідти,

з вимірів тих

золотих-осяйних-незбагненних,

мама з татом

вдивляються в мене

крізь божі світи,

ніби хочуть сказати

щось дуже важливе для мене

та від чогось мене, нерозумного,

застерегти!

Губи, брови, морщинки

ворушаться в болісних зламах –

хоч на мить на одну

відступи, відпусти, німота!

Але марні вони,

позамежні оті намагання,

бо печать невидима

лягла на пошерхлі уста!

Так зі снів

ми і світимось втрьох,

наче храмові свічі:

я – з свойого, земного,

вповитого тліном гріхів,

а вони – з того сну,

де ні слів, ані сліз,-

тільки вічність,

та пісні солов’їв,

та вощиновий мед

берегів.

1997

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“За тридев’ять небес…” - ГРИЩУК БРОНІСЛАВ