Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Ви не дивуйте, справді, люди добрі…”

Ви не дивуйте, справді, люди добрі,
Що я усе про неї не вгаваю…
Про Вись мою, що в’юниться за обрій, –
Маленьку жилку степового краю.

Мені приплине тепла хвиля в серце –
Хлюпне бродіння молодого хмелю.
У кожного ж десь є його джерельце –
У вічній мерзлоті а чи в пустелі…

Моє ж отам, де медоносять липи,
Де роси в сизих травах, наче зорі.
Там, де тополь зелені смолоскипи
Над хлібним царством світять неозорим.

Моє отам, де мати на причілку
Що літечка чекання душу крає.
Там річечка – ота маленька жилка
Від мого серця до мойого краю.

Палахкотить єство і денно й нічно:
О земле рідна, будь мені такою,
Щоб я тією річечкою вічно
Гордився, як великою рікою.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Ви не дивуйте, справді, люди добрі…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР