Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ВІЧНИЙ ПОШУК

Ми знаємо іздавна три лічилки,
Як граємось у вічного жмурця.
Ховаємось в бузку, що на причілку,
В садку, в хліві, де складено дрівця.
Ховаємось за діжечку з водою,
Отам, де білоквітлі картоплі…
Бо йде жмурко скрадливою ходою,
Застукає…
Нам страшно…
Ми – малі…
Один сховавсь, другий іде на пошук,
Так гра не має краю і кінця.
Вона мені на пошук слова схожа:
Знов граємось у вічного жмурця.

І знаєм в основному три лічилки,
Хоч суть у тих лічилках лиш одна:
У голову, у серце, в кожну жилку
Приходить невпокоєність чудна.
Ота лічилка перша,
Ось вона,
На мене випадає,
Не мина:
“Еники-беники
Їли вареники,
Еники-беники –
Клоц!”
Мене, звичайно, жереб не мине,
Він, як завжди, “уклоцає” мене.
А вже жмурко йде:
Де ти слово, де?
Мовлене, прошіптане,
Писане, наспіване,
Плакане, молитвене,
Лагідне, розгніване…
(Захисти
Добро від зла –
Дістанешся джерела…)

Ой слова – гра жива –
Що ж бо ви накоїли!
Обертом – голова,
Видно, ви засвоїли:
Те найкраще грається,
Що добре ховається.

Мене на ці на добровільні лови
Не гнали ні бичем, ні батогом,
А я собі ганяюся за словом,
Щоб все-таки застукати його.

Тоді лічилка друга вирина,
На мене випадає,
Не мина:
“Тут баба
Воро-жила,
Шматок сала
Поло-жила,
Тут
Воно
Є!”

Тепер це “є”, оце недремне “є”
Мені дихнуть спокійно не дає…
А вже жмурко йде:
Де ти, слово, де?
Може, в ласці матері
Чи в космічнім ятері…
Чи на весіллі,
Чи на новосіллі?
Спиш ти в поході,
Зверху чи насподі?
В погляді коханої?
Гарної? Поганої?..

Коли лічилка й третя пролуна,
Вона мене ніяк не обмина:
“На золотому ганку сиділи:
Цар,
Царевич,
Король,
Королевич,
Швець і кравець –
Казці кінець”.
Здається, вже дійшов я до “кінця”,
А все ніяк не збудуся жмурця.
Та все ж я відшукаю того друга,
Чи ворога, чи щастя, чи добро…
Один сховавсь, іде на пошук другий
В космічну даль чи просто за Дніпро.
І каже так:
– …Один… чотири, п’ять!
Стережися, брат!
Я іду шукать.
Хто не заховавсь, –
Я не винуват.


ВІЧНИЙ ПОШУК - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР