СТРУНА ЛЕОНТОВИЧА
І що ж ти робиш з нами, чародію!
Таку до серця підібрав струну,
Немов озвучив споконвічну мрію,
Усиновивши пісні таїну.
Як в Гончара вода, вогонь і глина
Переростають в дивину добра,
Так і в тобі співуча Україна
Знайшла казкових звуків Гончара.
Тремтливий щедрик, і сумний дударик,
І плач народний – козака несуть…
А то на сполох дужий дзвін ударить,
Щоб світові явити нашу суть.
Подаленів – шукайте вітра в полі,
Та поміж людом зерна полишив –
То відгомін народної неволі,
То гімн розкутий нашої душі.
І що тобі подільські виднокола,
Коли земля і небо замалі!
Благословляє ж Лисенко Микола
Та з братньої Росії вчителі…
Як голоси на барви розмережив
І подолала пісня рабський ляк,
Переорали люди вічні межі
В серцях і на покривджених полях.
А нам би, дітям вже нового часу,
Та не забуть кривавий п’ятий год,
Як перший робітничий хор Донбасу
З твоїм пісенням йшов на ешафот.
І голоси палають, мов стожари,
І вже пісні твої мов ті штики,
Бо недарма ж капели комісара
Розшукують денікінські шпики…
Твої ми, диригенте, капеляни,
Ти вибачай, що не навчились нот.
Коли свободи промінь в вічі глянув –
Твоєї заспівав увесь народ.
В народу взяв – в народі не загине!
І славу новороджену твою
Вже понесли Стеценко і Тичина
В революційну грізну крутію.
І сум, і сміх, і барва вечорова –
Заслухалися села і міста.
Ти будь щаслива, пісне, будь здорова –
І наша глибина, і висота.
О славні музиканти новомодні,
Чи ж віднайшли ви, де живе краса?
І що воно: чи то пісні народні,
Чи Леонтович душі потряса?
Коли згадає день, то ще й понині
До тихого будинку в Тульчині,
По світу політавши, по Вкраїні,
Вертають Леонтовича пісні…
В ключі дієзи ставили поети,
І сонце клекотало над Дніпром.
І набирала наша пісня лету,
Щоб – льодолом у душах, льодолом!
(3 votes, average: 4,33 out of 5)