Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Ще тільки перше ластів’я – з-під стріхи…”

Ще тільки перше ластів’я – з-під стріхи,
Й весною не натішилась душа,
А сонях на городі в Чабанихи
Вже вигинає шию, мов лоша.

Підтягується зростом до хлопчини,
Ногою тупне – аж земля гуде…
Коли Чабан, – як виважив Тичина, –
Хай, значить, за отамана буде.

Не отаманом – став юнак сержантом,
І справжній бій йому запломенів:
Пішов служити “посланцем державним”
У поміч до афганських чабанів.

Виносив з поля бою командира,
Що сходив кров’ю від палючих ран…
Та не судилось вийти з того виру,
З-за скелі хлопця підстеріг душман.

І землетрусом докотилось лихо
До чабанівських, до вищанських нив,
І сонях на городі в Чабанихи
Здригнувся дрібно й голову зронив.

І вулиця. І надвечір’я тихе.
У незбагненні – реактивний слід…
Лиш сонях на городі в Чабанихи
Насінням чорним дивиться на схід.


“Ще тільки перше ластів’я – з-під стріхи…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР