РОЗПОВІДЬ ВАРШАВСЬКОГО ШОФЕРА
Весела “Волга” зранку на колеса
Мотає суєту варшавських вулиць.
Шофер в малім люстерці перед себе
Читає усмішки і очі:
– Я вже старий. І мучений, і битий.
Всього було – і доброго, і злого.
Дозволите – вам, людям з України,
Переповім, як я воскрес із мертвих…
Нас три доби вже гнали по етапу,
До іншого концтабору, казали.
Колона смертників різноплемінна
Щодень, що час все меншою ставала.
Ми падали, знесилені й голодні,
І вже й до смерті ставились байдуже,
Бо черги автоматні пунктуально
Назавжди нас до шляху пришивали.
І я упав… Вже, чую, костомаха
Над головою клацнула залізом.
Стоїть і жде чогось, і важко диха.
А в мене – все життя перед очима,
І мисль одна: такий кінець, як іншим…
Враз від землі мене щось відриває
І палить вухо спраглими словами,
Я чую українську мову: “Дядьку…
Уб’ють… Іди чи хоч повзи як-небудь…
Візьми, гризи оцю черству шкурину…”
З-за пазухи солдатської сорочки
Дістав той чоловік подобу хліба
І дав мені кістлявою рукою,
Таврованою номером зеленим…
Сплелись руками, йшли… Пливли… Летіли…
А смерть собі поклацала все далі,
Подумавши: нехай, до вас пізніше…
Та вижив я, дійшов-таки додому.
І вже не знаю, де той хлопець дівся,
Що врятував шкуриною святою.
Востаннє зустрічав його в Дахау…
Один із нас на задньому сидінні
Тривожно слухав. Зблід, як місяць ранком,
І попросив машину зупинити.
Єдине мовив: “Здрастуй, дядьку Яне”.
На тротуар розкрились дверцята.
А люди зупинились… Що за диво?
Мужчини обнімаються і плачуть,
Засукують рукава і читають
Старі, як рани, тавра-номери…
Ми того вечора пили вино з шофером
За добрий світ і за шкуринку хліба.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)