ПРО СЕРЦЕ І ДУШУ
Можливо, лірик щиросердний звомпить,
Довідавшись, скажімо, з брошурки МОЗ,
Що в нього серце – то звичайна помпа,
А ще точніше – м’язовий насос.
Не сердься, братове… Для насосів,
Цілком природно, є критичний знос.
Їх ремонтує в Києві Амосов,
Коли до цурки не зносивсь насос.
Признатися, братове, може бути,
Що в мене теж сердечна помпа є.
Постукує… Важливо ж не забути
Сказати жінці: – Серденько моє!
Щоб не зламались ні списи, ні пера
Й не множились інфарктами гроби,
Повинна стать сердечна атмосфера
Осердям, серцевиною доби.
Коли на нас, буває, грім нагрима,
Йому сердечно руку простягнім,
Не поспішаймо хряпнути дверима,
Бо має ж серце й той сердитий грім…
…Торкнися струн – секунд, і прим, і терцій –
І заячить у безгомінні птах…
Колись душа жила в моєму серці,
Тепер тривожно крилить по світах.
Постука на Вкраїні в кожну шибку,
Покличе, заспіває, заболить,
Кому позичить хліба, солі дрібку,
З добром подружить, нечисть спопелить.
Важкі відкривши Золоті ворота,
Ударившись об канцелярський стіл,
Вона безволля зможе побороти,
Полебедить з Печерська на Поділ.
Там, де узвіз старим зігнувся гаком,
Вона відкриє істинно нове:
Колись на тім узвозі жив Булгаков,
Тепер пречистість наша там живе…
І, звідавши-таки домашній терній,
Всесвітню гіркоту і карамель,
Я з’ясував: моїй душі химерній
На цій Землі нема чужих земель.
І не хитайте головою скрушно
На, може, й дискусійний мій мотив.
Їй-богу, браття, я не став бездушним,
Коли між люди душу відпустив.
Кажу: “Літаймо!” – і вона літає,
Довкілля обживає молоде.
До зболеного серця не вертає…
Он… на калині голубом гуде…