ДАМА В ТИГОРОВІЙ ШКУРІ
Ці шкури колись носили тигри,
Коли ще мали ікла в роті,
А тепер на тутешнім олімпі, на крові та злоті –
Шкурні олімпійські ігри.
Дружина ікса чи ігрека,
Що осідлав золоті мури,
Виссавши з ближнього крівцю по краплі, –
Дама цибата, мов чапля,
Так уже ж хоче тієї шкури
Ну хоч би невеликого тигрика.
Он у сусідки на спині, довкруж, нижче і вище,
Ціле тигряче грище.
Видно, на поли пішли тигр і тигриця,
А на рукави – тигренята, –
Аж умліває від заздрості дама цибата, –
Коли обміліє доларова криниця,
То продамо і брата, і тата!
А поряд неї забальзамований муж,
Такий манюсінький кровососик,
Ледве розгледиш – очі примруж, –
Лисина, чемність, по вітру – носик.
І геть незнайомий оцій натурі
Витязь у тигровій шкурі.
Йому вже до скону не більш як три чисниці,
Воно ж, ненаситне, із жиру біситься…
І я саркастично брову нахмурив:
Яке жалюгіддя, їй-бо, очмана,
Та дама в тигровій шкурі,
Велична дама мені смішна.
Мавши в житті горя пайку,
Наплювавши на їхній продажний світ,
Я подумки пестив мамину куфайку,
Ту, найдорожчу, з повоєнних літ.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)