ВСТУП
В Берліні сталася біда –
Стряслась беліберда…
Шпигун, фашист і емведист,
І сталінський поет,
З’єднавши свій докупи хист,
Створили “Комітет”, –
Щоби на “родіну” ішов
Мерщій Антон Біда,
Бо плаче там за ним Хрущов…
Така беліберда!
І розіслали “Бюлетень”;
Я прочитав – біда!
Не бюлетень – “тєнь на плєтєнь”,
Така беліберда!
І найчудніше номер вдавсь
У тій шпаргалці, брат,
Як там за мене роздививсь
Якийсь лауреат, –
Як в “рай” совєтський черги жде
Діпіст Антон Біда,
Як мріє він про еМВеДе…
Така беліберда!
Я рачки ліз, – сміявсь до сліз,
Читавши цей трактат,
Як заробляв черговий приз
Нещасний лауреат.
Але нехай. Таких не хай –
Що зробиш як біда.
Такий повзе, куди не пхай:
“Бурда? Беліберда? –
Яка різниця! Тільки б приз,
А решта – тринь-трава!..”
Я рачки ліз – сміявсь до сліз,
Читавши ті дива.
Але нехай. Таких не хай.
Мовчу і не дишу.
Про себе сам я на цей “хай”
Всю правду напишу.
Лиш не тепер. Я бій зведу
В наступному числі.
А зараз – про белі берду
Оцю ось взагалі.
В східний Берлін прийшов наказ,
Прийшов такий пакет:
Щоб в “рай” вернуть Антона враз,
Створити Комітет!
І загуділи провода
З Берліну до Кремля –
Співає з радости вода,
Співає вся земля, –
Все про любов, все про любов
До бідного Біди, –
Тебе кохає сам Хрущов!
Скоріш, Антоне, йди!
Скоріш, скоріш, Антоне! Скрізь
Тепер ти як девіз!
Без тебе нам й соціалізм
Не є соціалізм!
Гей, загуділи провода,
Гуде земля й вода –
Хвилює всіх Антон Біда…
Така беліберда!
Й сидить Біда от при столі
Та й слухає етер,
Та й думає, що, взагалі,
Кому ж біда тепер?
Що ж, поговоримо про це
В наступному числі,
А зараз – глянемо в лице
Цим “Браттям” взагалі,
Придивимося, хто ж вони,
Що кличуть нас “туди”,
Хто ці геройські брехуни,
Майстри беліберди?
Спочатку шеф: Авторитет!
Не скажеш, що Біда.
Створив “приватний” комітет…
А це – беліберда!
Пагони, орден, все як є,
Неначе й справді шеф,
Лиш не сказав, а хто ж дає
Червінці на цей блеф,
І хто ж їм дав за це чини,
Медалі й ордени,
Й за скільки срібних продали
У “рай” Біду вони.
Урра, урра! Такий скандал:
На чий же капітал?!
На чий наказ?.. ну, словом, шеф
Збрехнув, як генерал.
Назовні – зовсім не чекіст,
Великий гуманіст.
Лише з нутра – дрібний службист,
Маленький емведист.
В чаду любови до Біди
Зчинив він гвалт такий…
Якої ж ще беліберди
Ти хочеш, друже мій!
За ним іде другий капрал,
Чи топак генерал,
Чи топак справжній потентат –
Герой-лауреат.
То він про мене писонув –
Гармошку в руки дав,
І по губах “сальцем” мазнув…
Його я вже згадав.
Зробив він, бач, геройський жест:
Свій сталінський пиріг
Уклав у цей “приватній” трест,
Уклав і все, що міг, –
Щоб поуз браму еМВеДе
Вернути в “рай” Біду…
Чи бачив, друже, ще ти де
Таку беліберду?!
А третій стовп при двох оцих –
Крутій – відомий хлист, –
Холуй контррозвідок усіх,
Шпигун і кар’єрист.
Ой, хоче щастя для Біди
Шпигун і ренегат!..
Такої ще беліберди
І світ не бачив, брат.
Але найкращий в тресті там,
В “приватнім” тім ларку,
Фашистський прихвостень і хам,
Що на своїм віку
Не з одного крови напивсь,
Не одного продав, –
Він Василаким об’явивсь
І в тресті Тузом став…
Такий букет: – шпигун, “поет”,
Фашист і емведист, –
В цілому – вийшов “Комітет”.
Держись, Антон діпіст!
Але Антон на те й БІДА,
Що “там” біди хлиснув
(Хоч був він там Герой Труда),
Бо холуєм не був, –
На те він і бувалий кмет,
На те він і Біда,
Щоб розуміть, що “К о м і т е т”
В а ш –
ц е б е л і б е р д а.
Оце було б на перший раз.
Пока!
Надалі прочу,
Що розповім тут сам для вас,
Хто Я й чого я хочу.
Ніж слухати куди веде
Фашист із емведистом,
Я розкажу без еМВеДе,
Як став Біда діпістом.
Коли й на “родіну” прийду,
Коли й вернусь до хати…
Цього не знають, лиш тремтять
Хами і лауреати.
Про все скажу.
Ну, а поки –
Товаришам – мій стиск руки!
А ворогам – “готов всігда!”
А н т о н Б і д а,
Г е р о й Т р у д а.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)