ПОЄДНАННЯ
І знов село… І вже, немов не рідне,
Лиш декілька лишилося ще хат,
Де ждуть тебе, як добрі очі, вікна,
Далекий ти вже там, але ще брат…
Звелася поміж нами Україна
Така велика, що закрила все…
І тільки згадки, як старі руїни,
Які ще трішки – й снігом заснесе.
А ті руїни – то болючі рани
І спогади (яких би не було),
Повстанський дух так все те пробуранив –
Родинне навіть вивіяв тепло.
І звістки, що долинуть у село
Про земляка-поета, про Степана,
Когось потішать. А когось поранять
Минулим тим, що кров’ю підтекло.
Бо поміж ними стала Україна
Така велика, що закрила все,
Як тітці грядка і копиця сіна…
Для кожного своє понад усе.
Та сива ця, в ярах, земля горбата,
Де поле оре горе стільки літ,
Єдина, рідна, як і рідна мати,
Звідсіль політ, звідсіль і заповіт.
І той далекий глоду кущ у полі
До болю даленітиме в очах,
Де, як весна, вже серцю пахне воля,
Де тішить, як своє, чуже хлопча.
І може вже мене тоді не буде –
Тут Україна буде над усе,
І будуть горді, як повстанці, люди,
І хтось нам квіти з поля принесе.
(3 votes, average: 2,33 out of 5)