ПЕРЕД ВІЛІЄЮ
В басейні ріки Вілії на Тернопільщині,
де береги тяглися вузькою стрічкою між
полями, проведено меліорацію…
Річко, річко моя, Віліє,
де твої луки, лелеки?
Де твої очі глибокі, що нас рятували від спеки?
Йшли і спливали віки за твоєю водою,
Скільки земля двиготіла –
і не під одною ордою…
Але ніхто не посмів зачепити небесного лику,
Як полонянку, тебе повеозли силоміць доморослі владики…
Де вони?.. Їх би вернуть, як на місце розбою,
Їх би поставити на цих перевалах перед тобою.
Їм би не пенсії персональні – а персональні справи,
За те, що накоєно ними під вигуки браві.
Ті, що і дров наламали, і душ досхочу поламали,
Ті, що на кожній дорозі нащадкам створили завали,
Ті, що у наступі дужім лишили ліси недозрілі,
Із чорнозему – водоймища, а з берегів сиві ріллі.
Де попрощались з бобрами і видрами, рибою, раками,
Там залишилося тільки від розпачу в серці поплакати.
Стільки очей гірко дивляться в нас із минулого,
Ніби ждуть відповіді – з незабутого і непоснулого,
Із під завалів байдужості не оправдання чекають –
Мов із глибин твоїх, Віліє, душу мені пропікають.
1986 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)