Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







САЛОМЕЯ

поема

Ми цілу ніч садили сад,

який не розцвіте.

Тарас Девдюк

один

на кручу виходили

як листки по одному

і біліли дівчата в руках

і терпіли відбір

а коли закінчився

лиш я залишилась лежати

буркун волосатий

ти мав одинокі пальці

між ними

як між іконами хтось

прокладав погляди

і тремтів постом

але мама казали

що ти не знаєш роздвоєння

і п’єш вино свого учня

тримаючи келих

трьома пальцями

батечко

подарують тобі

мою нагрудну пов’язку

він править цією країною

як обіднім столом

тож і мені дозволить

кинути тобі кістку

мого язика

я покрию її

слиною невинності

я не винна в твоїм одужанні

я підітруся

полою твоєї одежі

аби ти пам’ятав

мій запах

антиодин

нема мені стогону в цій країні нема мені ост­рова де не живе одужання знайду собі фіговий посох з чотирма суками на один повішу одежу на другий дівчину на третій повішу листок смо­ківниці а на останній себе

цей пустельний міраж ці чорні легіонери ці нудні алебарди ці жовті стіни темниці я буду їм говорити про порошину в зубі вони виривати­муть зуб аби знайти порошину

а зліпити престол аби заховатись од вітру або навчити господа молитися в дзеркало або від­різати вухо котові і нагодувати ним страждущих це під силу хіба що жінці з рукою трито­на котра підслухала слово що було спочатку

vегtе

не та мене обдурила що зламала весла

а та мене обдурила що під серцем несла

два

і хоч мама казали

що день помирає останнім

я обмию тебе лавандовим сміхом

а тоді візьму в руки твою герлигу

і піду по тобі

як по світу

шукати мерця

я зубами

стригтиму твоє волосся і нігті

я оближу тебе

теплицями своїх міхурів

і слід від лизання

зійде разом з нами

як незайманий

а як вийдуть мама

в танок до святого тельця

і святому тельцеві

спрага стуманить роги

тоді я впущу герлигу

в печеру під синім проваллям

і слухатиму як герлига

трощитиме цю печеру

буркун волосатий

ти маєш державну оскому

ти маєш нектар перевтілення

в ідольний камінь

я буду тесати його

тільки губами

щоб довше тривав

антидва

не покину своє ім’я за намовою матері не по­кину стрілу на весільному ложі анданте поки хоч щось означає цей палець я мушу його вмо­чити в струну аби впізнавали бо що то за вчи­тель котрого не перевершили учні

довго мені відчувати содому цієї плоті довго крутити це веретено яке не знає приниження бо недалеко втікають ні піші ні кінні від патетич­ного смороду жертви розкаяння лиш кавалка­ми скидають покуту під вікна землянок і ста­ють в легіони хіті моїми думками

а перекинути в море ісаака чи народити яко­ва на поталу природі чи побити камінням зби­рача податків загнати до храму мінял і спали­ти той храм все це під владою жінки з волос­сям змій тої що місяць рота її усміхається

vегtе

ой місяцю князю ти не вір нікому

лиш повір заразі на суку сухому

ти погладь заразу по голій печінці

і віддай заразі початки і кінці

кінці пов’язати початки згубити

все одно не знати бити чи не бити

три

лиш тобі

обривати ці коси по волоску

як печерних ведмедів

для шкір і сала

лиш тобі

сидіти у цьому човні

і термосати воду

веслом одчаю

мама казали

про голову чорної птиці

яку вчора

ніхто не любив

як палили дровітню

і різали трьох баранів

і слухали римського воїна

батогами плечей

як здирали шмаття налoжних юнців

на вертели настромляючи

захотіла і я тоді жити

але мене не взяли

тому лиш тобі

обривати ці груди

зубами своїх надчеснот

як печерних ведмедів

для шкір і сала

лиш тобі

потонути разом із човном

згвалтувавши намул

і коралову квітку на дні

антитри

не покину своє ім’я за намовою батька не покину свого учня заради вчителя не покину филистимлян порубаних через ідею де крізь лис­ти винограду зяють рани зірок

довго мені відмивати порох лиця подорож­нього з індії довго різати ніготь на вказівному пальці бо куди не випрямиш руку а він пока­зує в землю адже земля як мачуха не вибирає мерців її бездонне черево не гидує ніким

а вийняти із петлі нетягу намісника чи на­крити шатром побілілих закоханих чи поміти­ти суриком житла приречених це під владою жінки з очима гравію чия одержима сідниця сходить щоранку

vегtе

просили батько просили мати

і я вас прошу покатувати

турнути першим турнути другим

най перемелю камінну тугу

камінну тугу білу говерлу

най перемелю та й вам поверну

кода

я не знаю тебе

межи цих катувальних машин

межи цих костомах

без брів і очних заглибин

я хочу тебе закінчити

долотом

ніби камінну бабу

я хочу знати твоє ім’я

аби загубити

кидаю слово на вітер

нехай розіб’ється об мур

кидаю камінь на вітер

нехай розітреться в пісок

кидаю пісок на вітер

нехай почезне з очей

але все одно

хочу тебе ненавидіти

щоночі

антикода

хоча б одинокий хрест в цьому замку то було би де помучити хоча б одинокий наказ поруба­ти усіх бородатих як колись порубали дітей хоч би помити його перед смертю щоб кат не від­вертав носа

батечку якщо його таки мус вкоротити на голову то подаруй ту голову мені на уродини я гладитиму її перед сном і навіть цілуватиму в губи хоч це все одно не поможе

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)


САЛОМЕЯ - АНДРУСЯК ІВАН