РІЙ І ТРУТЕНЬ
Раз ся пчоли вироїли,
Но бідні без матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.
Й зачали робити:
То хатку ліпити,
То збирати мід,
То пилок на плід,
І щиро, і вірно,
Як пчолам примірно.
Но сумно без матки!
Хоть були достатки,
Не мож було ладу
Завести в громаду,
Газдівство розвести
І черву нанести.
Тож ся пчілки пожурили,
Трохи крила опустили,
І сям, і там
По сусідам
Стали посилати,
Цариці питати.
Сусіди, біди
Ругаються тому,
І ще покрийому
З їх гіркого лиха
Радуються стиха.
Сумує рій,
Хоть молодий,
Бо праця є,
А сил не стає.
Аж раз трутень-повага
Висадився в ясний день
На перегру сив’яга
І занюхав свіжий пень.
І ну ж в очко до роя:
“Помагай біг вам, друзя!
Як живете, біднята?
Чи в достатках! вам хата?”
А пчоли
Поволі –
Зум-зум-зум!
Дум-дум-дум!
Спереду і ззаду
Зачали нараду,
Трутня на столицю
Ведуть, як царицю,
І дай же надвір
Гостя величаву
Голосити славу
На цілий мир.
Сусіди зачули,
Здумілись, забули,
І ну ж собі до діри
Та й зад догори:
“Хи-хи-хи! ха-ха-ха!
А пек, пек, цураха,
Кумцю, кумцю, подивіть,
В якій славі дармоїд!..”
Недармо в полі й пустий вітер віє,
І мою байку хтось порозуміє.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)