ТРИ СИНИ
Приїхало до матері да три сини,
три сини вояки, да не ‘днакі.
Що ‘дин за бідних,
другий за багатих.
а третьому силу свою нігде діть, –
просто бандит.
– Ой, мамо! – каже перший кароокий,
який то світ широкий!
Не тільки в нас з нуждою бій,
не тільки ми тут з горем –
страждають люди і за морем,
бо скрізь проклятий багатій.
– Ой, нене! – каже другий чорногрекий, –
нащо нам думати про світ далекий,
коли в нас од природи вже все є:
і хліб, і вугіль, і голлє.
Нехай же на голлі тім горлом звисне
чуже, нерідне, ненависне.
– Ой, мати! – каже третій низькобровий, –
повиганяй своїх синів із хати,
хай не смішать мене, нехай не сердять.
Кулак здоровий –
оце і воля, і братерство, й щастя краю:
чи бідний, чи багатий – я ніколи не питаю.
Блиснула шабля в першого!
Кресанула в другого,
ще й в третього клинок…
“Ой, сину, синку мій, синок!”
Лежить бандит готовий.
А два брати знов далі б’ються –
ніяк їх не рознять.
ВІТЕР З УКРАЇНИ. Харків, 1924; передрук з ПОЕЗІЇ, вид. 2. Харків, ДВУ, 11 с. 105-106.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)