НА ЗАХІД МИ ЙШЛИ
Розвідники в село вступили перші,
За ними танки… Потім дід Терень
Червоний стяг підняв, плечем підперши,
Й сказав: – Да здрастує радянський день!
Виходять з погребів, з землянок люди,
Дітей на світ виносять – сон чи яв?
Цілують люди нас, Москва нам шле салюти, –
На захід ми ішли, хто “смертю смерть поправ”!
Просили люди нас: – Побудьте з нами,
Посидьте трохи… –
Ні дворів, ні хат…
Усе позаростало бур’янами…
Був кожен нам, як сходу сонця, рад.
Ще за селом війна гримить і гурка…
Розказують жінки: – Усе забрав дотла.
На все одно – одна вціліла курка…
А принеси, Марійко! –
Принесла.
– Візьміть її в дарунок, чим багаті… –
Мовчали ми. І мовив командир:
– Тут, де бур’ян, – новій стояти хаті,
Де стоїмо – колгоспний буде двір,
Нехай в нім зозулясті, волохаті
Курчата милуватимуть ваш зір!
Чи так, Марійко? На, візьми, будь ласка,
Нехай живе, нехай дає приплід!.. –
Сипнув пшонця, найшов фашистську каску,
Налив води, щоб попила як слід.
– На цьому й попрощаємось тепер ми! –
Бо нам в атаку треба йти було.
Так, мабуть, заснувалась птахоферма,
Так почало нове життя село.
Харків, 7.Х.1944
(2 votes, average: 4,00 out of 5)