ЧОРНЕ МОРЕ
І
Для мене ти – як материнські груди,
Мов батьків клич, немов херсонський край.
Твої раптові, голубі споруди,
Мне вергаючи в пекельний рай,
Несуть по гребенях, вихрасто-білих,
Круглясто-чорних, вигинасто-злих,
Що поривають палом потемнілих
І добротою пряснілих лих.
Для мене ти, нескорений причале,
Могутня звага й життєдайна кров,
Незчерпна плодь, буття багатошале,
Розгін чайок і лопіт корогов.
О Чорне море, запорозьке море,
Гіперборейський войовничий рух!
Твого походу вже ніхто не зборе,
Як не здолає український дух.
ІІ
На очисне купання
Я до тебе прийшов.
Ти – як воля остання,
Ти – як вічна любов!
Море, звихрене море,
Ярим шквалом омий
Моє тіло суворе,
Мій нестрим степовий!
Хай по білому світу
Я твій сплеск пронесу,
Розгортаючи звиту
Непокори красу.
Море, збурене море,
Пориванням налий
Моє тіло суворе,
Мій нестримний степовий!
ІІІ
Близько, жадано лежиш, недосяжна моя Україно!
В двиготі моря твого бачу тебе й пізнаю.
Луни високі твої наслухаю напнуто й німовно,
Чую твою боротьбу – надр, і повітря, і вод.
Світ облетів я в жаданні пізнати народи і царства,
Бачив багато країн, дивних, предобрих, лихих.
Рідна, прости, що не міг я, твій син, загостити,
Впасти в обійми твої, спити з цілющих джерел.
Серце притишенно б’ється, вчуваючи поклик Славути.
Пахне херсонський чебрець, змисли полонить полин.
Як же тебе не любить, мій рідний, прапрадідний
краю?
Силу твоєї землі гордо несу – як Антей!
На Босфорі, 18 листопада 1968 р.
(3 votes, average: 4,00 out of 5)