ФАНТАСТИЧНИЙ БРИГ
Октави
І
Я вас забув. Прощайте. Синім снігом
Завіяне і серце і вікно.
Пливу я в мріях фантастичним бригом,
Широко, свіжо, ясно, холодно!
Привіт останній книгам і кормигам,
І все забуте, мов було давно,
Мов розтопилось, як вечірнє злото
У тишині останньої скорботи
ІІ
Високі щогли, білі паруси
І вогкий вітер, свіжий та шумливий.
Неси мене, кораблику, неси!
Хто лине в даль, той сильний і щасливий,
Той у краю мінливої краси
Загубить хорі муки і пориви,
Як Гейне на вершині добрих гір…
Неси мене – хоч би й у смертний вир!
ІІІ
Стерничий мудрий, капітан веселий,
Матроси не від того, щоб хильнуть.
Сам Бог дорогу нам широку стеле
І зорями нам одбиває путь!
Десь є французи, а десь є корели,
І всі їдять, кохаються, живуть, –
І десь одважні ляйтенанти Глани,
Забувши милих, пінять океани.
ІV
Надходить буря, завиває й свище,
Хтось гонить хмари сталевим бичем.
Та ми відважні, і нове огнище
На березі новому ми знайдем.
А все минуле геть на кладовище
З піснями і пляшками понесем,
І лист останній пошлемо додому
У пляшці з-під палаючого рому.
Прощайте, пані! Пляшка попливла!
Нам свіжий вітер розвіва волосся
Над зморшками побідного чола!
Усе марою, дальня, пронеслося,
Усе закрила понадводна мла,
В якій бушують хвилі сивокосі.
Прощайте, пані! Годі Вам чекать,
Щоб хто Вас не зумів поцілувать.
Зима 1920 року
(1 votes, average: 5,00 out of 5)