ТЕЧЕ МУРАШКА
…І відкрили ось нам, читачам,
славну річечку Мурашку, – я й не знав,
що є така на планеті.
Олесь Гончар
Чи знаєте ви річеньку Мурашку?
Не знаєте… Ну що ж, не дивина.
Цю річеньку знайти на карті важко,
та й на землі невидима вона.
То прудко між горбами, то поволі –
крізь глей, пісок, чорнозем і граніт –
жива, дзвінка ріка моєї долі
тече собі неголосно у світ.
Вона впадає в росяну Мурафу,
збігає у дністрову бистрину.
Кипучий Дністр донечку Мурашку
несе у Чорне море, вдалину.
А там – Босфор і Мармурове море,
Егейські плеса, димний Гібралтар.
А там – грімкі Атлантики простори,
які шматує вітер-плугатар.
Мурашко відчайдушна, чи не страшно?
Чи не пристала хвилечка твоя,
чи не роздерла десь тебе, Мурашко,
солона атлантична крутія?
Мовчить моя Мурашка…
Над землею проноситься зловісний ураган.
Джерельний шепіт річеньки моєї
в пітьмі нещадно глушить океан.
Та гірко пахне рутою-травою,
подільським гаєм хвиля штормова.
Крізь чорний морок ночі світової
струмує щемний голос:
– Я жива!..
Земна вода повік не може вмерти.
Течуть річки великі і малі.
Є річенька Мурашка на планеті –
вона пульсує жилкою землі.
Блакиттю світ запилений мережить,
снує Мурашка нитку течії.
Черпнув я на канадськім узбережжі
рукою синю крапельку її.
Не спинить ні окови, ні загати
моєї нескінченної ріки.
Дзвенить Мурашка хвилею затято,
тече з мойого серця у віки.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)