СЛОВО ВДЯЧНОСТІ БРАТАМ ЗА КОБЗАРЯ
Кому – чини, мундири, еполети,
кому – промінчик світла крізь пітьму…
Спасибі вам, братове, за поета,
за воленьку, даровану йому!
Спасибі вам за думку Кобзареві,
за визволену пісню пломінку,
за тінь верби, наперекір цареві
розквітлу на аральському піску.
Шептали кволі: “Марне опиратись…”
Бурчали ситі: “Грійся у теплі…”
Гримів престол: “Скорись! Ми – імператор,
ми – бог, ми – дух всевишній на землі”.
А він мовчав. Він грізно хмурив брови
над кручею упертого чола.
Освячена Дніпром, невбита мова
калиною уста його пекла.
Його не гріли милості вельможні
і золото оманливих щедрот.
Він знав, що ситим вірити не можна,
що є народ, що цар – це не народ.
Він знав: не для поета еполети,
як дух борця у ньому не погас.
Спасибі вам, братове, за поета,
за віру незатьмарену у вас!
Цю віру не зламали, не скарали
ні муштра, ні зневага, ані зло.
В пісках журби, за обрієм Арала
її вербове дерево цвіло.
Вона живе, і ми живемо з нею –
народ безмежно вірить у народ.
Гримить хорал братерства над землею
від півдня до засніжених широт.
Гримить хорал від заходу до сходу,
Дніпро тече, і хвиля в серце б’є.
Стобарвно від народу до народу
веселка над просторами встає.
І мова проливається у мову,
і повняться розбурхані моря…
Спасибі вам, спасибі вам, братове,
за вистраждану пісню Кобзаря!
(3 votes, average: 1,67 out of 5)