“Вже перший сніг, мов ковдрою товстою…”

Вже перший сніг, мов ковдрою товстою,
Усе укрив – і воду, і поля.
Під цим зимовим снігом, промочена понура,
Обшарпана, спить матінка-земля.

Лежить вона, немовби задубіла,
Та серце б’ється в неї ще.
Ні, ліжко се, а не могила:
Вона жде, поки перший струмінь протече.

І встане вже тоді вона – яка прекрасна,
В зеленій мантії, в квітчастому вінку!..