ТРИПТИХ
І
ДАНИЛО
Гроза спивала в ологість грозову,
Розвиті кучерявились луги.
Князь наказав збиратирать. І знову
Ясольда припадала до ноги.
Не борті, певні золотого меду,
Не чорні шкури оксамитних кун,
Не чеське срібло – сяйвом попереду
Огненна слава йде Войовнику.
До дна Каялу виллято далеку,
Та Див вже знову у верхах дерев.
І, вітрячи незнану небезпеку,
Навколо грізно кидається Лев.
ІІ
Р. Б. 1668
Достигло літо, налилося жито.
І звідусіль чужі ідуть женці.
Живе ще Мати! Шабля у руці!
І спіле жито копитами збито.
Встають і сунуть – сіра сарана, –
Мов від посухи, вигора отчизна.
Це ти, здобута, мстишся, Смолєнщизно,
І гетьман жар із розумом єдна.
І ще раз мовить хижо і охоче
Крива козацька вартівниця прав.
Не віримо у осінь! Розірвав
Навпіл її саму перун пророчий.
ІІІ
ЗИМОВИЙ ПОХІД
Ці кілометри щедрі без числа,
Що їх доперва за літа полічать.
Дзвінкі шляхи і постріли. Імла
І вітер, що обпалює обличчя.
І кров. Ясна і свіжа на снігу,
Шабель тонких загашувана спрага.
Ти давнім барсом значиш крізь пургу
Примхливий слід – одвага і звитяга.
Позаду серпень. І чека Звіздаль,
Не місце страти – тріюмфальна брама.
Тепер вже піде у весняну даль
На все твій шлях, неугнуто і прямо.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)