КОНКІСТАДОРИ (Морський похід)
Вітрила напнуто. Вже всі готові в дальню путь.
Борти фарбовані давно вже в тишині просохли.
Вітрила напнуто. А вітру все не чуть.
І томляться без вітру гострі щогли.
Яка нудьга всі дні у затишку сидіть, слідить,
Як сонце полум’ям палає на лимані,
Томиться мріями про вітряну блакить,
Про землі сонячні й моря незнані!
Застигли кораблі. На баках – сон і лінь,
Сидять матроси, лаються, плюють і курять…
Не терпиться майнуть у синю далечінь!
Хоч би скоріше – нехай не вітер – буря!
…………………………………………………………………………
Вітрила напнуто! Й одразу він прийшов!
У щоглах задзвенів, усіх збудив, і разом –
Всі на місцях, упевнені й суворі знов,
Покірні нетерплячим, злим наказам.
…………………………………………………………………………
Їх море прийняло і потім уночі
Зчорніло й хвилями під небо підвелося.
І, все хмарніючи, громами ревучи,
Пливло над хвилями тривожне передгроззя.
Насунула гроза. Вітри зірвались. Тьма.
І в тьмі, здіймаючи смерчі та водоспади,
Над нами віяла, здається, смерть сама,
Рвучи із брязкотом дроти й канати.
На ранок без руля по вітру ми пливли.
Багато кораблів, що разом одпливали,
Всі земляки – не знати, де й коли –
Пойняті виром, без вісті пропали.
І от, коли, без щогли, без руля,
Ждучи загину, ми неслися без дороги,
Враз виклик радісний – земля! земля! –
Упав на палубу й усіх підвів на ноги.
Юрбою збившись над бортом хитким,
Ми жадно рвались в далечінь одкриту,
Де гори сяяли, сповиті в дим
Ще невідомого Нового Світу.
Так ось вона, країна наших мрій.
Шепочуть буруни на невідомій мові.
Пливем. Причалюєм. Під виклик бойовий
На землю сходимо на все готові.
Ми цілували теплий край землі.
І крикнув капітан в руках затисши зброю:
– Пускайте з димом вірні кораблі.
Хай з вас ніхто живим не вийде з бою!
Палають кораблі. Готові всі на бій,
Ми дивимося жадними очима,
Як зітканий із полум’я, живий,
Росте палац над бухтою над нами.
Огненний прапор, він встає, гуде,
П’янить, сповняє нас безумством лютим.
Жорстокі й радісні ми в світ новий ідем.
Або умрем в огні, або здобудем!
Або здобудь, або в огні згоріть!
Не даром, ні, ми трупами впадем біля порогу.
Ви, що за нами ідете, ідіть.
Ми прокладаєм вам ясну дорогу.
ОБІРВАНІ СТРУНИ… Нью-Йорк, 1955, с. 393-396; подано в скороченні.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)