Осінній дощ
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.
Скляні переливи, скляні передзвони.
І схлипи довкола, і сльози невтішні,
І скаржаться вітрові клени і вишні,
І сутінь снується свинцево і сонно, –
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.
Сновиди, русалки і привиди-тіні
Шукали притулку в пустелі осінній
І ген побрели у заобрійні далі,
Укриті лахміттям імли і печалі.
Непрохані гості суворого світу,
Ніде не знайдуть вони ласки й привіту.
І постаті їхні дощами розмиті,
І лиця бліді, мовчазні й сумовиті.
На кожному втома з печаттю розпуки,
І котяться сльози – то сльози розлуки.
А дощ не стихає, шумить монотонно.
Скляні переливи, скляні передзвони.
І схлипи довкола, і сльози невтішні,
І скаржаться вітрові клени і вишні,
І сутінь снується свинцево і сонно, –
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.
Кого я навіки сьогодні утратив,
За ким поривається серце страждати?
Хотів би згадати – й несила згадати!..
І кроки чиїсь попід вікнами хати,
І щось напливає, знайоме до болю,
І ні за що славити й гудити долю.
Любив мене хтось – і не витерпів болю,
І випустив душу за вітром на волю.
Сяйнув і погас, і чужі поховали.
Ні жінка, ні діти за ним не ридали.
А дощ все шумить і шумить монотонно,
Скляні переливи, скляні передзвони.
І схлипи довкола, і сльози невтішні,
І скаржаться вітрові клени і вишні,
І сутінь снується свинцево і сонно, –
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.
Йшов демон понурий за грань небокраю,
І випалив сад мій дощенту, до краю.
Обвуглив дерева, стоптав руту-м’яту,
По вінця скорботою виповнив хату
І, ниви камінним засипавши груддям,
Вжахнувся пустельно-смертельним безлюддям.
Тепер серед шляху лежить, окаянний,
Розлунює дзвін понад ним олов’яний,
І руки благально у небо звелися,
І сльози у горлі йому запеклися.
А дощ припускає, шумить монотонно.
Скляні переливи, скляні передзвони.
І схлипи довкола, і сльози невтішні,
І скаржаться вітрові клени і вишні,
І сутінь снується свинцево і сонно, –
Шумить дощ осінній, шумить монотонно.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)