ОДЕРЖИМА (Драматична поема) Дія III
+
ІІІ
На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп’ятими, вже мертвими.
Віддалік варта,
Інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.
Міріам
Він їм простив. Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки
вічні
Його слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась,
Бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:
І ворогів, і друзів, і юрбу,
Отой народ безглуздий, що кричав:
“Розпни його, розпни!” – і той закон
Людський, що допустив невинно
згинуть,
І той закон небесний, що за гріх
Безумних поколіннів вимагає
Страждання, крові й смерті соромної
Того, хто всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом,
Як завжди, одинокий. А тепер
Я
тут сиджу, як завжди, одинока,
Даремні сльози ллю і проклинаю
Все те, що
він любив, і з кожним словом
Все більш надію трачу на рятунок.
І вічно,
вічно буду одинока
На сьому і на тому світі. Так,
Ніколи не скінчиться
темна туга
І вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті
прихильні друзі,
Що тричі одрікалися від нього,
І та родина, що ніколи в
ньому
Не бачила пророка; прийдуть, здіймуть
Його з хреста, – бо вже ж
він неживий
І більше мучитись за них не може, –
Покроплять млявими
слізьми й лагідно
Спов’ють у хусти, понесуть покірно
Під наглядом
ворожих вояків,
Сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться
докупи
Тепленьким словом згадувать про того,
Про кого за життя так мало
дбали!
Ох, як би я тепер хотіла кинуть
Отрутними словами їм в обличчя,
Немов гарячим приском! Хай би очі
Їм випекло, ті очі безсоромні,
Що
сміли тут дивитися на муку
Того, чийого всі не варт мізинця!
Я знаю, що
якби з’явилась я,
Ненавистю спотворена в обличчі,
Вони жахнулись би і
запитали:
“Яке тобі до всіх нас діло, жінко?”
І я на те… що я на те
сказала б?
Я б мусила мовчати, бо ненависть
Не має голосу на поминках
того,
Хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе!
В той час, як всі громадою
зберуться
Згадать того, кого я так любила,
Я буду всім чужа і одинока,
Не признана ніким, бо сам Месія
Не признавав мене… О Сине Божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда,
Та вір мені, що я Тебе
любила.
Чи ти гадав, – я не зреклась себе?
Зреклась! я прокляла себе і
душу,
Ту душу, що не хтів прийнять Месія
Собі на жертву. Де ж ще більше
горе,
Як не могти віддать за друга душу?..
Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.
______________________________________________
*
Гефсіманський сад – місцевість біля Єрусалима в Палестині.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)