СЕКС-ШОП НА СЛАВНІЙ УКРАЇНІ
Минувся час космічних гороскопів,
І чарів Ігнатенка й Чумака.
Все ті зірки, і небо, і ріка,
Та над привиддям корабельних доків
Мене своїм плюмажем дотика
Продажна діва курінних секс-шопів…
Звідкіль, яскине, ти взялась така?
Ти божий дар з яєчнею з вином,
Піпетка, попка, пипка, Гапка з пивом,
Де всі заснули летаргійним сном,
Де всі в екстазі з літургійним співом.
В кубло зміїне, в тлум продажних фей,
І я сюди спускають, мов Орфей.
І ти, жаги і пристрасті поетка,
В секс-шопівськім вишневому краю.
І стежить кокаїнова піпетка,
Як я страждаю, як я гірко п’ю.
Зім хіть, зіжмакана серветка…
Ну, от ми й залишилися одні,
Ти нас настигла, пристрасте шалена.
А жінка жде, далека і вогненна,
Богиня, королева, наречена, –
На рубенсівськім древнім полотні.
Любов шаліє. Плаче, стогне, кличе…
І віддає нам пам’ят і пітьма
Те раювання дивно-таємниче,
Продажна хіть над нами обома:
Здобудь мене! Забудь мене! І швидше!
Пропащі любові іменини.
Пропащих слів розгорнутий сувій.
Твоєї квітки спраглі пелюстини
Цілує невтоленний пагін мій.
І в стумі жінка – наче квітка Бога,
А жазі і тузі золотих годин.
І ллється ніагарами волога
В таємні нетрі нуртів і глибин.
Олімп і трон мій, і моя дорога.
Найвищі ставки ставлю я давно
В проклятім малоруськім касино.
Не уявлю, – це млосний зір кокетки?
Найголовніше – це зробити крок,
Туди, у далеч, ближче до зірок.
Закони офіцерської рулетки –
Пан чи пропав, а тисни на курок!
Та спогадаймо: й не таке було…
Та спогадаймо: не таке бувало.
І бачу я крізь сльози, мов крізь скло,
Прекрасне, юне, молоде чоло,
Й дівча, яке уперше цілувало…
Усе минуло. Згинуло. Пройшло.
Але – було…
Прекрасні очі карі,
І світ, який тепер не віднайти.
Чи так давно, – на Флотському бульварі
В одіннях білосніжних – я і ти?
Ми з юною коханою в театрі.
На вулиці. Внизу гучить ріка.
Ми вдвох на зачарованім фіакрі,
І ми в полоні часу-візника.
А се? Хто се у горах сіно косить?
Я бачу відображення своє,
У сиві нетрі час мене відносить,
У сивих снах видіння розтає.
Секс-шопе, храме скурвленої ери,
Ми тільки тінь забутої ріки,
Де франтуваті флотські офіцери
Припалюють об зорі цигарки.
Доживемо до другого потопу?
Хто нас врятує – Дант, Орфей, Адам?
Мадонно з українського секс-шопу,
Кому тебе, не зрадивши, віддам?
Але було, – вітри, і дощ, і грози,
І ми ішли, мов діти, по росі…
А ці твої, такі солодкі сльози,
Невже ти їх не виплакала всі?
1999
(3 votes, average: 3,00 out of 5)